Події

Мене звати Вікторія. На сьогоднішній день я перебуваю в Кенії у місті Кісуму, куди в даний період мого життя привів мене Господь. Я є одним з місіонерів «Transforming Africa» у служінні дітям сиротам.

Я народилася в Україні в місті Полтава у нехристиянській сім'ї. Коли мені було 5 років, мій тато покаявся і з тієї пори почав брати мене з собою до церкви. Я «росла» в недільній школі, де вперше і почула про Бога і Ісуса Христа.

Скільки себе пам'ятаю, я завжди хотіла служити. Але остаточно я прийняла рішення присвятити Богові все своє життя в 17 років. В тому ж році я вступила в завіт із Господом через водне хрещення. Вже тоді я почала молитися про своє покликання від Бога і продовжувала служіння в дитячих і підліткових клубах, недільній школі, літніх таборах.

Згодом Господь привів мене до дітей-сиріт мого міста. Бог вклав у мене особливу любов саме до цих «малих». Я бачила в усьому, як Господь направляв мене. І я думала: «Ось воно, моє покликання». У той час, я і не розмірковувала над місіонерством, тим більше в Африці. У мене навіть не було такої мрії. Але про що не мріяла я, мріяв Бог!

Чотири роки тому я прочитала в соціальній мережі про складне життя дітей в Африці. Вірю, що саме в той момент, коли читала, Бог торкнувся мого серця. Після того я почала молитися про цих дітлахів і шукала можливості допомогти їм.

Все частіше до мене приходили думки, щоб їхати і допомогти цим дітям. Я відганяла ці думки тому, що в той час я вчилася, працювала і мала служіння сиротам свого міста. По закінченню навчання я молилася і запитувала Бога про моє подальше життя. Мені здавалося, що Він не чує мене і не відповідає на мої молитви. Але Господь промовив, що вже давав мені відповідь раніше, просто я не хотіла Його чути. Я зрозуміла, що думки про Африку були від Нього. На цей раз я змирилася і почала молитися про поїздку на Чорний континент і служіння там. Бажання, як не дивно, росло в моєму серці. Але і боротьба думок в голові теж не припинялася: «Як можна залишити все і поїхати в Африку?» Це виглядало більш ніж нереально! В той же час Бог нагадав мені слова моєї молитви колись. Я обіцяла Батькові, що піду за Ним, куди б Він не повів мене. В той момент тільки від мене залежало, слідувати за Господом чи ні.

Я подала документи в місіонерський інститут і мене прийняли. Це було великою радістю і першим підтвердженням від Бога, що я на правильному шляху. Коли приїхала на навчання, я відчула в серці мир і чітко знала, що я на тому місці, де хоче бачити мене Господь. Той час був благословенням для мене. Бог не раз використовував викладачів, наставників, інших студентів і вкладав у мене ще більше бажання їхати в Африку. Після закінчення навчання, я поїхала в Руанду і перебувала там 13 місяців. Це були самі незвичайні 13 місяців мого життя! Небесний Батько вчив і змінював мене.

Перебуваючи в Руанді, я розуміла, що це тільки початок того шляху, який Господь відкриває мені. Вже за чотири місяці після повернення з Руанди я, з благословення пастора і членів церкви, поїхала в Кенію.

І ось я в Кенії вже п'ятий місяць. Наше служіння «Трансформація Африки» відкрило перший дитячий притулок, і я є його координатором. Для мене це новий досвід, в якому було багато страхів і сумнівів. Але Господь вірний! Він, в силу різних обставин, показував мені, що це Його «справа» і я повинна довіряти Йому більше!

Перші місяці перед відкриттям притулку були нелегкими. По-перше, нова країна, неідентичні нашим українським закони та кенійська «пунктуальність» (можна чекати годинами). По-друге, так як діяльність нашої місії нова і мало хто знає про нас, неодноразово виникали питання з фінансуванням притулку, особливо на початку служіння. Потрібна була закупівля ліжок, матраців, посуду і всіх необхідних речей для дітей. Але я дякую Богові, що на сьогоднішній момент ми зробили всі ремонтні роботи і придбали все необхідне для дитячого будинку. Батько подбав про все! Він «торкався» сердець людей і ми отримували фінансову підтримку вчасно. Кожен раз це було для мене маленьким дивом!

Перебування на місії для мене, це, перш за все, школа. Це школа довіри Богу в той момент, коли ти не бачиш «відкритих дверей», коли немає достатньо фінансів, ресурсів, можливостей, а також необхідних навичок. Але Господь показав мені, що Він той, Хто відкриває «зачинені двері», фінансує, споряджає ресурсами і можливостями. Також Бог вчить потрібним навичкам у нових для мене сферах, таких як електрика, ремонт, дизайн будинку, юридичні та банківські питання. А ще, це школа розуміння людей, дітей і будівництва відносин, тому що культура, менталітет, мислення, життєві цінності в Кенії дуже відрізняються від тих, в яких я росла!

Але найяскравіші враження і радість мені приносять дітлахи! Незважаючи на все те, що вони пережили, на їх не по роках важкий досвід, вони радісні, щасливі, та захоплюються кожною дрібницею. Спілкуючись з ними і слухаючи історії їх складного життя, я, як ніколи, відчуваю відповідальність за їх душевне і духовне становлення. Коли вони приходять до мене зі своїми проблемами, або хтось із них хворіє, я не можу бути байдужою. Ці діти вже не чужі, вони мої!

Так, я не маю своїх власних дітей, я не маю колосального досвіду в їх вихованні. І це також школа для мене. Але моя мета, щоб життя цих людей були змінені, щоб вони пізнавали безумовну любов Бога у всій її повноті і несли її далі. Бажаю, щоб вони виросли повноцінними і самостійними особистостями, і щоб гіркий досвід не залишав відбиток в їх житті, а також щоб вони були зцілені душевно. Я хочу, щоб вони були чудовими лідерами, служителями, наставниками, батьками, друзями. Тільки в цьому я бачу трансформацію Кенії.

Я вдячна Богу, що Він використовує мене в цій справі, і я можу бути частиною життя цих дітей.