Події

Лідер місії "Трансформація Африки" (Transforming Africa) в Кенії Михайло Резнік розповів про служіння дітям-сиротам, про перехід на самофінансування, а також про менталітет африканців.

Про проблеми Африки знають багато, але мало хто готовий присвятити свій час і кошти на те, щоб допомогти багатостраждальному континенту. Ми зустрілися з головою проекту Transforming Africa – Михайлом Резніком, який активно допомагає сиротам Африки і робить все можливе і неможливе, щоб змінити плачевну ситуацію, подарувавши дітям світле майбутнє!

Михайло, у кожного з нас є розставлені в житті пріоритети. Безумовно, вони можуть змінюватися, але на даний момент, який Ваш найважливіший пріоритет?

Проект Transforming Africa – однозначно на першому місці на сьогоднішній день. Я присвячую йому своє життя і свій час. Безумовно, згодом будуть з'являтися інші цілі і завдання, але поки весь мій фокус і увага на сиротах Африки і тій допомозі, яку ми можемо надати, якщо об'єднаємо свої сили, знання і ресурси.

Чи довелося пожертвувати чимось, поставивши зараз Африку на 1-е місце?

Завжди чимось доводиться жертвувати... У моєму випадку це особисте життя і перспектива кар'єрного росту в Америці.

Побувши і в Америці, і в Африці і в Україні, Ви вже сформували певну картинку в своїй голові. Скажіть, будь ласка, які речі або обставини Ви би змінили у кожній з цих країн?

В Америку я б додав більше щирості і відвертості в спілкуванні. Багато людей в США досить егоцентричні тому, що концентруючись на своїх досягненнях та успіхах, люди стають більш закритими до того, що відбувається з іншими. Африці я б додав більше чесності, стабільності і пунктуальності. А в Україні, мабуть, додав більше згуртованості і ліквідував би корупцію, яка проникла в усі сфери нашого життя.

Допомогти всім – це мрія, яку на ділі не реалізуєш. Напевно в Африці ви стикалися з ситуаціями, коли потрібно було відмовляти комусь у допомозі, роблячи непростий вибір між тим, кому ти зможеш виділити кошти і допомогти, а кому ні. Як Ви морально переносите подібні моменти, важко робити вибір?

Я чітко керуюся одним правилом: людина повинна допомагати тим, кому вона вирішила допомагати. Я свій вибір зробив на користь сиріт і всі мої проекти спрямовані на допомогу їм. Немає сенсу, на мій погляд, розпорошувати свої сили на безліч різних проектів, інакше результативність пропаде, а це не найкращий вихід із ситуації.

Для того щоб вийти на самофінансування проекту Transforming Africa, Ви створили ферму, на якій вирощується свійська птиця і дрібна домашня худоба. Як народилася така ідея і які успіхи в цьому напрямку?

Ще до своєї поїздки в Африку я почав думати про те, як би зробити такий проект, який міг би перебувати на самофінансуванні. Ми розводимо курей, свиней, кролів. Мені важливо налаштувати процес таким чином, щоб навіть за моєї відсутності, та справа, яку ми розпочали, продовжувала розвиватися і рости.

Багато крутять пальцем біля скроні, коли чують історії, подібні до Вашої. Адже одиниці людей готові проміняти добре влаштований побут і ситу американську реальність на небезпечний Чорний континент. Що ж все-таки рухало Вами, коли Ви приймали рішення зайнятися допомогою дітям-сиротам в Африці?

Справа ж не тільки в Африці і я не вважаю свою поїздку якимось подвигом або авантюрою. Кожен проект, яким я займався, був для мене важливим і приносив моральне задоволення, коли я спостерігав позитивні результати своєї діяльності. Ще в 20 років я зрозумів, що для мене принципово важливо бути соціально-активним, допомагати іншим, і тільки таким чином я реалізуюся в житті. Якщо я не займаюся подібними речами, моє життя втрачає сенс, стає прісним і нецікавим.

Які плани Ви поставили на кінець 2016 року?

По-перше, відкрити, як мінімум, ще 1 дитячий будинок. По-друге, відкрити 15 церков. На місцях все готово для цього, люди є, головне питання полягає лише у фінансуванні створених проектів.

Чи вірите Ви в те, що реально можна змінити менталітет африканців і чому люди без особливого ентузіазму жертвують на благодійні проекти, які здійснюються на цьому материку?

Я сподіваюся, те, що ми вчимо людей, ті заповіді, які ми проповідуємо, і ті приклади, які ми показуємо, зможуть змінити щось у свідомості африканців, поліпшивши ситуацію. Нехай наші дії – це всього лише крапля в морі, але саме завдяки цій краплині ми міняємо чиїсь життя на краще, сіємо насіння добра, любові, віри і турботи. А якщо говорити про допомогу людей, то у кожного свої погляди на цей рахунок. Хтось живе за принципом: де живу – там допомагаю, інші допомагають своїй батьківщині, яку вони покинули багато років тому, треті допомагають країнам Латинської Америки, особливо Мексиці. А Африка у світогляді більшості залишається далекою і загадковою, туди найважче і найзатратніше поїхати, тому не такий великий відсоток людей, в результаті, наважується полетіти туди або допомогти фінансово.

Ви в силу своєї діяльності часто стикаєтеся з молодим поколінням. Чи можете назвати одну з найголовніших відмінностей у вихованні сьогоднішніх дітей і того, як виховували Вас?

Умови, в яких я провів своє дитинство, виховали в мені цілеспрямованість. Через обмеженість ресурсів, я прагнув заробити і отримати певні і необхідні мені речі. Зараз у дітей набагато більше речей і, отже, спокус. І все ж, я вважаю, що дуже багато залежить від батьків і їх підходу до виховання підростаючого покоління.

Михайло, назвіть Топ-3 речей, яких Ваш проект гостро потребує на даний момент?

По-перше, нам необхідні люди, які готові будуть підтримувати щомісяця одну дитину. Йдеться про суму в $60. Люди натомість отримуватимуть всю інформацію про те, на що були витрачені гроші, звіти, також вони зможуть підтримувати комунікацію і свого роду бути менторами для тієї дитини, якій вони допомагають. По-друге, потрібна допомога в оплаті шкільного навчання – це $35 в квартал. Ну і, як я вже вище згадував, необхідні пожертви на відкриття другого дитячого будинку. Необхідно $7,000, поки зібрано тільки $330. У цю суму входять: оренда приміщення на 3 місяці, реєстрація, ремонт, облаштування.

Які 3 речі Ви б змінили у сьогоднішньому світі, якби у Вас була така можливість?

Як би це парадоксально не звучало, я б нічого не змінював. На всі події, що відбуваються, є свої причини і наслідки, тому від нас самих залежить та картина світу, яку ми бачимо сьогодні.

Наостанок, щоб Ви сказали нашим читачам або попросили б у них?

Моє побажання читачам – залишайтеся людьми! А просити я нічого не буду, так як вважаю неправильним агітувати і закликати людей до допомоги. Це повинно бути від душі, тому кожен сам робить для себе висновки і читаючи історії дітей, вирішує: допомагати чи ні!

Фабіан і Бріджит

Коли слухаєш їх історію, мимоволі стискається серце. Вони ще так мало прожили, але вже стільки всього перенесли. Тато їх залишив, а мама померла кілька місяців тому від СНІДу. Фабіан і сам хворий на цю страшну хворобу, її він отримав у спадок від мами. І тепер хлопчик змушений щодня, строго за розкладом, приймати цілу жменю таблеток. Бріджит пощастило більше – вона народилася здоровою. Зараз Фабіану 8 років, а Бріджит 3. Але обоє вони здаються старшими на свої роки. На жаль, діти швидко дорослішають в таких випадках.

Фабіан – серйозний і мовчазний хлопець. Він дуже любить Бріджит і піклується про неї з усією відповідальністю старшого брата. Коли Бріджит захворіла на малярію, він сидів поруч і доглядав за нею. А ще Фабіан недавно переніс операцію і тепер у нього на животі величезний шрам. Це сталося в грудні. Хлопчик сильно захворів, був слабкий, і коли йшов по вулиці, впав. Його переїхав мотоцикліст, який, слава Богу, не залишив його, а негайно ж відвіз до лікарні. В результаті довелося робити операцію.

Фабіан мав би зараз вчитися в другому класі, але через усі негаразди та відсутність грошей не може собі цього дозволити. Він дуже тямущий хлопець і його улюблений предмет – математика. Здогадайтеся, ким він хоче стати, коли виросте? Правильно: пілотом, як і більшість його ровесників. А ще він любить грати в квача і смачно поїсти. Найбільше йому подобається страва «умучері» (рис із м'ясом за африканським рецептом).

Бріджит – наймолодша з усіх наших діток. Нескінченно мила, з великими гарними очима, вона підкорює з першого погляду. Дуже ласкава і спокійна дівчинка стала улюбленицею багатьох. Бріджит почала ходити в бебі-клас, але через смерть мами не змогла продовжити навчання, хоча їй дуже подобалися заняття. Вона любить «грати у вчительку» і мріє, що знову піде до школи.

Коли Бріджит виросте, вона збирається стати лікарем. А для цього потрібно багато вчитися. Улюблений колір Бріджит – білий. А улюблена страва – спагеті. Ще вони з Фабіаном люблять проводити час разом, грати в квача, і їм ніколи не буває нудно удвох.